Для мене, чи бути бійцем, чи бути на керівній посаді – одне і теж, – Василь ВІКОНСЬКИЙ

Friday, 16 December 2016 09:17
породы собак

Переатестація на Прикарпатті розпочалася з червня 2016 року. Її результати були як позитивні, так і негативні для правоохоронців області. Хтось, набравши відповідну кількість балів, скористався правом на апеляцію, а хтось – подав позовну заяву до суду.

Серед тих, хто звернувся до суду, був Василь Віконський – заступник начальника ГУ НП в Івано-Франківській області.

 

Станом на сьогодні, як ми уже писали, Василь Віконський суд виграв. Адже Івано-Франківський окружний адміністративний суд виніс постанову, у якій задовільнив позовну заяву Віконського. Але як відбувалася переатестація, чому такі результати, як проходили судові засідання – журналісти WestNews з’ясовували безпосередньо у Василя Віконського.

 

Додамо, що Василь Віконський пропрацював у силовому блоці 14 років. З 15 березня 2003 року був призначений працівником міліції роти особливого призначення “Беркут”. У спецпідрозділі “Беркут” працював на різних посадах – від старшого сержанта аж до капітана. З березня 2014 року став заступником командира роти у “Беркуті”. Уже незабаром спецпідрозділ був ліквідований в Україні. Тоді ж була створена рота міліції особливого призначення, а Віконський був призначений командиром. 31 грудня 2014 року Василь Віконський став заступником начальника УМВС з громадської безпеки. 7 листопада 2015 року міліцію ліквідували, тоді Віконського голова Нацполіції Хатія Деканоідзе призначила заступником начальника поліції ГУ НП в Івано-Франківській області. Таким чином, з 2014 року і понині правоохоронець працює заступником начальника поліції Прикарпаття.

 

Віконський нашим журналістам розповів, що часто міг чути, що він “беркутьонок”. Хоча сам правоохоронець запевняє – вини Івано-Франківського “Беркуту” у подіях Майдану немає. А таке казати можуть  ті люди, які взагалі його не знають.

 

При спілкуванні не оминули і війну на сході України, якій заступник начальника ГУ НП в Івано-Франківській області віддав чимало часу і дальше продовжує їздити і відправляти спецпризначенців у зону АТО. Навіть телефонуючи і домовляючись про зустріч з паном Віконським, журналісти WestNews почули у відповідь: “Я зараз у дорозі в АТО. Приїду на Прикарпаття і перетелефоную вам”. Та суть не в цьому. Бо, незважаючи на місце знаходження, Василь Віконський “завжди на зв’язку“: підносить телефон вчасно, перетелефоновує, коли обіцяє, і каже, що відкритий до діалогу, себто, усі знають, що “Віконський ніколи не бреше“. І справді, повернувшись із зони АТО, пан Віконський телефонує до нас і каже про те, що уже є в Івано-Франківську і готовий зустрітись. Ну а далі залишились формальності і як результат – інтерв’ю.

 

До речі, говорили не тільки про переатестацію, судові процеси, війну, а й про службові відносини з начальником поліції Прикарпаття Віктором Шкутовим. Адже напередодні переатестації серед іванофранківців “ходили” чутки, що Віконський претендує на місце Шкутова, а самі взаємовідносини між начальником і заступником не є добрими як з людської, так і службової сторони. Щоправда, Василь Віконський на це питання відповів одразу і не задумуючись.

 

– Розкажіть про співбесіду. Чому було таке рішення комісії?

 

– Все відбувалося як і з будь-яким кандидатом, який піддається атестуванню. Прибувши на атестаційну комісію щодо доцільності та кваліфікації, я представився, а пізніше – був ознайомлений з членами комісії. До речі, я один із працівників, який був атестований від 8 до 12 хв. Це дуже швидко. Найшвидше був атестований працівник за 32 хв, найдовше – за 1 год. 40 хв. Мене ж комісія атестувала дуже швидко. Я пояснив, яку займаю посаду на даний момент, розповів про свої функціональні обов’язки, пояснив, які напрямки, відділи і сектора входять у структуру. Після мого представлення, не головою атестаційної комісії, а його заступником, який ці обов’язки взяв на себе через відсутність голови, було відкрито два листочки. Тоді він почав зачитувати питання. І вся атестація відбулася у вигляді питання – відповідь. Питали мене все – від наказів і завершували ЗУ «Про національну поліцію». В цей момент відбулися деякі непорозуміння.

 

– Про які непорозуміння йде мова? Розкажіть детальніше.

 

– До закінчення 2016 року ми (ред. – правоохоронці) маємо право користуватися нормативно-правовою базою УМВС. Але є новий закон від 2 липня 2015 року «Про Національну поліцію». І коли задавалися питання про поліцію, то можна було відповісти по старому закону УМВС, який ще закладений тими навиками діяльності, які були протягом багатьох років роботи. Я визнаю, що не на всі питання в цьому напрямку зміг відповісти так, як би мав відповідати керівник. Але у зв’язку з тим, що за моїм напрямком діють накази різного виду, то знати напам’ять повністю нормативно-правову базу всіх служб неможливо.

 

Вважаю, що згідно будь-яких законів і юрист, і керівник, і працівник можуть відкривати в момент прийняття рішення відповідний наказ чи закон. Зрештою, немає такого закону, який це забороняє. Наприклад, відкрив Закон України «Про Національну поліцію» і зачитав громадянину, а тоді прийняв правильне рішення. Чому так? Бо якщо із закону випустити одне слово, то це може призвести до неправильності складання самих документів. В цьому моменті вийшло непорозуміння. Бо, побачивши, що питання задаються у дуже швидкісному темпі я висловив таку думку: «Якщо Ви мені назвете закон, який забороняє мені вдосконалюватися і в момент прийняття рішення користуватися наказами чи законами – тоді я з Вами згідний, що я цього не знаю». А у зв’язку з тим, що будь-який працівник чи керівник може цим користуватися, то прийняття рішення не являється проблемою. Після того було спілкування з громадськістю.

 

“Заради збереження життя і здоров’я громадян, які можуть померти на місці, я готовий на звільнення”.

 

– Спілкування з громадськістю відбувалося по-іншому чи аналогічно?

 

– Знаєте, найбільше мене здивувало одне питання. Яке виникло тому, що я дуже великий термін пропрацював у спецпідрозділі «Беркут» (ред. – 11 років). Умовно, це звучало десь так:

 

В Івано-Франківській області відбуваються масові безпорядки, а саме – люди висловлюють своє волевиявлення. При цьому на вулиці мінус 10. Вам, як керівнику з громадського блоку, дають команду застосувати водомети. Ваші дії.

 

Тоді я запитав, хто дав таку команду. Мені відповіли, що керівництво з Києва, тобто з Центрального апарату. Кажу, а наказ усний чи письмовий. Мені відповіли, що письмовий. Я зазначив, що це є явно злочинний наказ і цей керівник, який його видав, забув подивитися у нормативно-правову базу, бо водомети не застосовуються в мінусову температуру, тому цей наказ можна не виконувати.

 

Мене запитали, чи готовий я взяти на себе невиконання цього наказу. І я сказав, що готовий. Тоді члени комісії заявили, що я візьму на себе велику відповідальність і що мене можуть звільнити. Але я відповів, що заради збереження життя і здоров’я громадян, які можуть померти на місці, я готовий на звільнення. Тоді громадський активіст висловив думку, себто, «ну тоді нам все ясно». Після цієї фрази виконуючий обов’язки голови атестаційної комісії сказав: «Ми вас не затримуємо». А я, розуміючи, що атмосфера досить напружена, відповів: «У вас шансів немає мене затримати». Подякував і покинув приміщення.

 

“Люстрацію я пройшов без будь-яких зауважень”.

 

– Це був словесний конфлікт?

 

– Ні, це було питання – відповідь. Всі працівники у коридорі, що чекали своєї черги, запитали, чи я ще не заходив. Я засміявся і кажу: «Вже вийшов». Додам, що голова атестаційної комісії був з слідчого напрямку, а в мене лінійний напрямок з громадської безпеки в Івано-Франківській області. Вважаю, що мене не розглядали як кандидата в повному обсязі, а лише за кілька хвилин дали питання. Хоча за процедурою атестації члени комісії мали б розпочинати від початку роботи в органах і до останнього дня. Враховуючи те, де я працював і як, а також заохочення.

 

Люстрацію я пройшов без будь-яких зауважень, враховуючи як стягнення так і заохочення. На жаль, це не розглядали. У зв’язку з тим, що люди, які в дійсності брали участь у подіях з квітня 2014 року і до кінця 2014 року, взагалі не можуть розглядатися як кандидати на переатестацію. Тому, що вони виконали одні із перших свій обов’язок перед державою і народом України. Це була вказівка Міністра внутрішніх справ. Зрозуміло, що не у письмовому вигляді, тому такі люди підпадають під атестування. Навіть всі заслуги перед державою не були взяті до уваги. Мені повідомили результати атестування 6 липня і в той же день я був нагороджений відзнакою перед державою і народом України.

 

“На цей період часу, мені перед бійцями, перед особовим складом совість не дозволила так просто розвернутися і піти”.

 

– Уже 8 липня Ви звернулися до суду у справі скасування висновку рішення Центральної атестаційної комісії. Що Вас до цього спонукало?

 

– У це, ймовірно, буде важко повірити людям. Але я з ними не погодився по одній єдиній причині: якщо б мені навели приклади іншого характеру, аніж висловлення «стаж роботи в Беркуті 14 років, ну, в принципі, не може він працювати в Національній поліції». Що заважає колишньому працівнику «Беркуту» служити в Національній поліції? Бо якщо взяти мій напрямок роботи, то Івано-Франківська область щодо управління превентивної діяльності, по статистиці розкриття та виявлення адміністративних порушень, тримається в районі 6-7 місця на державному рівні. Тобто, моя організація, як керівника в даному напрямку, в країні досить добре виглядає.

 

Щодо того, що ж спонукало подати, то першочергове рішення моє було подякувати усім і завершити свою діяльність. Єдине, що мене зупинило – вислови працівників і громадськості Івано-Франківська. Це дало поштовх так просто не завершувати.

 

Нагадаю, що у 2014 році я був призначений на місце заступника начальника ГУ НП в Івано-Франківській області (ред. – тоді УМВС в Івано-Франківській області) Миколи Семенишина. Мій напрямок роботи складався з того, щоб навчити усіх бійців правильному веденню бойових дій в зоні АТО. Весь рік я провів в зоні АТО і на полігоні. Я мав вчити людей, яких набрали «по оголошенню»,  і зробити з них воїнів. Вкінці 2015 року, коли був перехід з міліції у поліцію, я вже переключився більше за напрямком роботи згідно функціональних обов’язків. І це у зв’язку з тим, що я зміг з людей зробити справжніх воїнів, що пояснюється їх діяльністю в АТО. Адже вони приїжджають цілі, здорові, з нагородами і без втрат, що найголовніше.

 

Якщо говорити про функціональні обов’язки, то за такий короткий період часу осягнути всю діяльність в законодавчій базі і вивчити все напам’ять, як вірш, не те, що би нереально, а фізично неможливо. Ці люди, яких я 2 роки навчав, зараз діючі і всі працівники. В цей період часу ми далі з ними спілкуємось. В нас на Івано-Франківщині, як і в інших областях, люди звикли до того, що тривають бойові дії і вже, на жаль, не так реагують на війну. І на цей період часу, мені перед бійцями, перед особовим складом совість не дозволила так просто розвернутися і піти. Я мав би їх на когось залишити. Тобто, немає Віконського, то є другий Віконський. Відсотків на 90 знав, що якщо я піду, то звільниться велика кількість особового складу. Просто так, самі по собі. Бо вони «без Віконського не мають бажання служити».

 

Це обговорювалось у колективі та у громадськості. Зазначалось, що якщо я не подам апеляцію, то вони (ред. – спецпризначенці) піднімлять протест. Я засміявся і сказав, що це робити не потрібно, бо ви з мене зробите не керівника, а підконтрольну особу, що є ще гіршим для будь-якого керівника, ніж те, що просто звільнили. І так я звернувся у суд та подав скаргу.

 

– Що було далі? Як проходили засідання і скільки їх було до листопада? Знаю, що відповідачі з Нацполіції не приходили. Чому?

 

– Вони і не прийшли. Була постанова на призупинення рішення атестаційної комісії. Від липня судових засідань відбулось шість. Щодо того, як відбувалося…суд довго чекав. Суду було дивно, чому не з’являється представник з Національної поліції згідно тих запрошень і повідомлень. Суд робив все згідно закону. В результаті приходив тільки Віконський.

 

– А чому так? Ви не намагалися зв’язатися з колегами і дізнатися, чому ніхто не приходить?

 

– Якщо взяти розгляд мого питання у суді, то воно на процес не впливало. Але я знаю, що в інших працівників, які звернулися у суд, відбуваються і відеозв’язки з представниками Національної поліції, а в мене такого не було. У кінцевому результаті суд змінив відповідача: з Національної поліції на територіального представника з ГУ НП в Івано-Франківській області. І вже від ГУ НП юрист був присутній на одному із засідань. Та він прийшов і на деякі питання суддів не мав відповіді. Через те, що не мав юридичних документів, які б підтвердили відповідь. Тому судове засідання перенесли з поставленою задачею, аби представник від ГУ НП зібрав усі потрібні документи і прибув на наступне слухання, яке відбулося в листопаді, і яке було завершальним.

 

– Була думка у членів атестаційної комісії, щоб Вас не на звільнення подавати, а на пониження у посаді. Це правда?

 

– Рішення атестаційної комісії було прийняте 50 на 50. Де перші 50% були варіанти залишити мене на займаній посаді з підвищенням у майбутньому, і другі 50% – на звільнення. І, власне, голова комісії мав остаточний голос (ред – у той момент голова комісії – це заступник, бо перший був відсутній у той момент). Він віддав його за звільнення. І воно надто дивно. Одні готові підвищити, а інші – звільнити. Дивно і те, що голова готовий звільнити, не пропонуючи працівнику роботу з меншим обсягом навантажень. Тобто, тут працівнику члени комісії повинні були запропонувати обсяг роботи менший, а якщо він відмовляється – звільнити.

 

“Для мене, чи бути бійцем, чи бути на керівній посаді – одне і теж”.

 

– Тут з Вами, я так розумію, не радились?

 

– Я скажу вам, що якби комісія була сказала, що, себто, ви з своїми знаннями не можете займати цю посаду, але у зв’язку з тим, що вся ваша функціональна діяльність зв’язана з спецпідрозділами, то ми вам пропонуємо повернутися в силовий блок і працювати там. Скажу, що для мене це не було проблемою. Чому? Тому, що я не висував себе у заступники тодішнього начальника Семенишина у 2014 році (ред. – очільник поліції Прикарпаття до Віктора Шкутова). Для мене, чи бути бійцем, чи бути на керівній посаді – одне і теж. Адже і там робота, і тут робота. Той самий ентузіазм. Так само мали виконуватись завдання.

 

– Що Ви б робили, як би Вас звільнили? Думали про це?

 

– Що я би робив? У будь-якому підрозділі хороших інструкторів бракує. Адже зараз лише дивишся, що в оголошенні той чи інший полк шукає інструктора. Навіть ЗП вказують. Для прикладу, військова частина така-то, бригада така-то, шукає інструктора, який може те і те. Тобто, використати свої навики в іншому підрозділі, які, умовно, Національній поліції не потрібні, не є проблемою. Далі я б міг навчати і допомагати.

 

– Тобто, Ви б пішли на війну, виконуючи «свою місію» там. Вірно?

 

– Я вам скажу, що я один із тих осіб, будучи в АТО, навіть недавно, якого понині пам’ятають. Я можу приїхати на будь-яку лінію фронту і назватися так, як мене там пам’ятають і я б мав можливість служити там. Думаю, з моїми навиками мене б мали взяти. Принаймні, я так думаю.

 

– Щодо війни. Чому Вас там не те що би впізнали, а пам’ятали б? 

 

– Напевно тому, що в певний період часу ми були одним із найправильніше навченим спецпідрозділом в Україні. Це, свого роду, залежить від людини. Бійці навчаються цього при необхідності. І якщо спецпідрозділу Івано-Франківськ було цікаво вивчати будь-який різновид зброї чи т.п., то на початок розгортання АТО ми були єдиним спецпідрозділом, який отримавши вказівку виїхати в зону АТО з умовною назвою (ред. – до того був «Беркут»), то це були ми – іванофранківці.

 

Жодний підрозділ в Україні на той час не виїхав, крім нас. Якщо вночі ми приїхали були вперше в АТО, то наступного ранку уже приймали активну участь у бойових діях. Є відео, де під час операції наш вертоліт розстріляли. Було 8 влучних вистрілів. Але ми, виходить, щасливі у Бога і таки вдало приземлились без втрат. Сама структура підрозділів вона так побудована, що, крім поставлених на тебе завдань, ти маєш завжди вдосконалюватись. Коли ти знаєш як правильно себе повести, то в бойових діях, умовно кажучи, 70% зі 100% легше застосувати свої навики, аніж у такій ситуації ще їх здобувати.

 

“Коли людина йде на війну, то вона інколи каже, що, мовляв, її вб’ють, але потім сім’я буде мати півмільйона”.

 

– Що потрібно бійцю, аби вижити і не повернутись додому?

 

– В кожній людині є стержень. Він є не стільки фізичного характеру, скільки – психологічного. Бійців на сході багато. Єдиний проблемний прошарок в нас це те, що першочергово люди, що знаходяться в АТО, ведуть себе, по відношенню до себе ж самих, халатно. В 2014 році, у вересні, всі командири на передовій писали листи про заборону надання допомоги загиблим або пораненим, які в моменти поранення чи настання смерті були неекіпіровані (ред. – не одягли відповідний захист, який їм надавався). Це не підтрималось.

 

Це стало проблемою. Чому? Тому, що є вислови, які ще ніхто не зміг прокоментувати. Коли людина йде на війну, то вона інколи каже, що, мовляв, її вб’ють, але потім сім’я буде мати півмільйона. І тут уже пропадає саме самозбереження. Пропадають, таким чином, навики. Є бійці, які прораховують, що вони у житті не зароблять такої суми коштів. Тобто, він йде туди, а його життя не являється для нього цінністю. Це моменти, над якими треба задуматись. І таки на рівні державному.

 

” Багато людей з громадськості може це підтвердити, що Віконський обманювати не вміє”.

 

– Напередодні переатестації були розмови, що Ви маєте зайняти керівну посаду в ГУ НП в Івано-Франківській області, а потім Вас подали на звільнення. Це спланований процес, чи все ж випадковий? Конфлікту інтересів з боку керівництва області у Вас не було / немає?

 

– Ні. На мою думку, як Центральний апарат, так і ГУ НП в Івано-Франківській області, що Шкутов, що інші заступники, навпаки були зацікавлені у тому, аби я залишився. Це моя думка. Висловлювати думку з чуток, бо, наче, я теж щось чув, не хочу і не вмію. Я не вмію обманювати. Багато людей з громадськості може це підтвердити, що Віконський обманювати не вміє. Я не можу стверджувати, що я цього не чув. Але я не бачу ніякого підтвердження тим чуткам.

 

Чутки про те, що я маю стати керівником області – апріорі нереальні. Поясню чому. Наданий час в мене вища освіта економічна. З нею займати посаду юридичного характеру я не зможу. Хоч керівник не являється виконавцем правового законодавства, а є організатором виконання, але все ж. І братися до керівництва юридичного характеру, у тому числі до досудового слідства, до кримінально-оперативного напрямку – я би не зміг і особисто сам би відмовився. У зв’язку з тим, що я вже здобуваю юридичну освіту по оперативно-розшуковій діяльності і кримінальному напрямку і коли захищуся, і якщо б в років 40-45 мені запропонували керівну посаду – я б, можливо, не відмовився. Та зараз не час.

 

“Історії, себто, Віконський і Шкутов розгорнули війну за посаду – смішні”.

 

– Тобто чутки, де наче Шкутов «копає» під Віконського, а Віконський претендує зайняти посаду Шкутова – міф?

 

– Чуток було дуже багато. Але це все не підтверджено. І не може бути підтверджено. Я двічі проходив співбесіду, ще до переатестації, щодо керівної посади. Перший раз на очільника Волинської області. Тоді була підстава, чому я не був призначений. Я від дечого був відмовився і тому так сталося. Другий раз – на Закарпатську область, де губернатор, почувши, що туди йде «беркутьонок» керувати, відповів, що в нього є свій кваліфікований керівник, який може очолити поліцію.

 

Щодо Івано-Франківської області, то я не проходив співбесіду. А без неї це неможливо. Кандидат повинен пройти співбесіду. Тобто, про Івано-Франківщину взагалі жодного разу і мови не йшло. Ось така ситуація. Тому історії, себто, Віконський і Шкутов розгорнули війну за посаду – смішні. Свого роду, це навіть банально. При тому, що коли Віктор Володимирович керував містом, то я уже був заступником. Коли Віктор Володимирович став керівником – я залишився в нього заступником. Якщо б Віктор Володимирович не бачив моїх навиків і здібностей, якщо б вважав, що я не можу працювати як заступник, то зі мною могло б відбутися на початковій стадії те, що сталося з іншими заступниками. От і все.

 

“Я єдиний чоловік, який умудрився у формі колишнього “Беркуту” зайти у полк «Азов», де були 80% добровольців і учасників Майдану”.

 

– Повертаючись до судового процесу. Як би він завершився не на Вашу користь, то що?

 

Я скажу так. Незалежно як цей процес би завершиться, і що якщо суд би не виніс на мою користь постанову, то для мене це не являється трагічним наслідком. Навіть в сьогоднішній день, коли б мені зателефонував голова Національної поліції України чи заступники голови і сказали: «Василь Васильович, ваші послуги нам більше не потрібні»,  я б після цих слів зібрав весь свій особовий склад, висловив би їм думку керівників Центрального апарату, подякував би, написав би рапорт на звільнення і пішов. Це не проблема. Мені просто в душі шкода того, що я, не те що би зробив, а «зліпив». І рівень, на який я особисто вивів область як в зоні АТО, так і в будь-яких інших місцях, де мої люди виконували завдання, ось це болить.

 

Краще в наш час біля Маріуполя в 2015 році в Україні ще виглядав полк «Азов». Коли вони пішли самостійно в атаку і звільнили населені пункти, то тоді вони виглядали краще. І з цим підрозділом ми комунікуємо. Я знаю всіх керівників і я єдиний чоловік, який умудрився у формі колишнього «Беркуту», бо іншої ми не мали і в ній їхали на війну, зайти у полк «Азов», де були 80% добровольців і учасників Майдану. І ми знайшли спільну думку. Ми розуміли, що робимо одне і теж. Ми визнали провину «Беркуту» у подіях Майдану, але провини «Беркуту» з Івано-Франківщини немає. Жодної. Додам, пізніше нам з Києва привезли іншу форму і тут допомогли волонтери.

 

“Суд виніс таке рішення, бо за 12 хв пройти переатестацію важко”.

 

– А як відбувалося останнє судове засідання, як приймалося рішення у судді щодо Вас?

 

– Суд виніс постанову про залишення мене на займаній посаді. Я начебто один в області, в якого судовий процес завершився. І позитивно. Були надані в суд усі документи від ГУ НП в Івано-Франківській області, а також усі погодження про склади комісій, які були підписані тоді ще головою Національної поліції України Хатією Деканоідзе (ред. – Хатія Деканоідзе подала у відставку, а Міністр внутрішніх справ України підписав рапорт про відставку). На мою думку, суд виніс таке рішення, бо за 12 хв пройти переатестацію важко. Саме стільки часу я її проходив, а хтось – годину-півтори. Тим більше, члени комісії не знали мене, лише члени комісії від громадськості, які були з Прикарпаття, знали хто я і як служу. Суд апелював при винесенні постанови моїми відзнаками і нагородами перед державою і народом України.

 

– Як відреагували спецпризначенці та керівники поліції області на рішення суду?

 

– Ви знаєте, бійці раді і задоволені. Також керівництво начебто радісно віднеслося до цього. А моя думка така: поки Бог дає здоров’я і ніхто не видав наказ на звільнення – я зобов’язаний працювати і служити. Тепер чекаю, коли мене будуть викликати на повторну переатестацію. Члени комісії будуть 100%-во інші. Коли буде створена нова комісія і коли мене викличуть –  невідомо.

 

Підготувала Лідія БОЙКО

Last modified on Friday, 16 December 2016 09:41
шаблоны joomla порталы